|
Всi статтi роздiлу
Діти - це маленькі дорослі. Тому і в дитини вибір товаришів
для ігор може бути пов'язаний з різними причинами. А властива дітям мінливість зв'язків і недостатнє оволодіння елементарними навичками спілкування ускладнює аналіз їх взаємного вибору ще більше. Але уважнi батьки з часом помічають у своєї дитини певну схильність до ігор з тими чи іншими дітьми - самі діти можуть мінятись, але всі вони виявляються схожі по яким-небудь ознакам. Або навпаки, дитина може навідріз відмовлятися грати з якимись дітьми. При цьому, найчастіше хлопчики і дівчатка пояснюють свою відмову невигадливими аргументами: "Не хочу!" або "Мені з ним не цікаво!" У деяких ситуаціях така впертість дитини засмучує його батьків та батьків інших дітей. Вони здивовано вигукують: "Дивись, який гарний хлопчик (дівчинка)! Ну чому ти не хочеш з ним (нею) пограти?"
Дійсно, чому? Давайте спробуємо проаналізувати, які якості можуть впливати на вибір партнера по грі. Почнемо з самого, здавалося б, очевидного чинника - віку. З ким краще буде грати ваша дитина - зі своїми однолітками, з дорослими, з дiтьми, старшою за себе або з малюками? Звичайно, бувають такі товариські діти, які легко йдуть на контакт з будь-якою віковою категорією та успішні практично в будь-яких ситуаціях спілкування. Але таких дітей небагато, до того ж і у них все-таки є свої переваги. Якщо цей опис відноситься до вашої дитини, вам можна тільки позаздрити - ваша дитина наділена так званим соціальним інтелектом (здатністю розуміти і прогнозувати поведінку людей, помічати і правильно тлумачити деталі людського спілкування) і не має серйозних внутрішніх конфліктів. Найімовірніше, вона досить емоційно стійка, має позитивні установки по відношенню до навколишнього світу і людей.
Більшість дітей віддають перевагу iграм зі своїми однолітками. Це цілком природно, тому що рівень їх розвитку перебуває приблизно на одному ступені і інтереси частіше збігаються. Такий вибір підкріплюється і сучасною практикою відвідування дитячого саду, де дитина спілкується переважно тільки в своїй групі, де зібрані його ровесники. Деякі діти більше люблять грати зі старшими товаришами. Батьки нерідко пишаються цим, вважаючи такий вибір дитини проявом випереджального розвитку. Іноді прагнення до гри зі старшими дійсно викликане тим, що дитина інтелектуально випереджає своїх однолітків, тому ті не приймають її в гру (вона все надто ускладнює) або сама давно переросла інтереси своїх ровесників.
Однак причина більш успішного спілкування зі старшими дітьми може критися і в іншому - в недостатньо добре розвинених здібностях дитини до спілкування на рівних. Уявіть, що ви спілкуєтеся з нестриманим, примхливим або конфліктним дорослим. Як буде протікати ваше спілкування? Природно, воно викличе у вас роздратування, і при першій зручній нагоді ви його припините. Тепер спробуйте уявити аналогічну ситуацію спілкування, але тільки з дитиною. З нею ви будете почувати себе вищими і розумнішими, що дозволить вам набратися терпіння і бути поблажливими до багатьох негативних проявів дитини. Приблизно те саме відбувається і в спілкуванні дитини з однолітками та старшими дітьми.
Тому нерідко діти, особливо виховані, як кумири сім'ї і очікують до себе симпатії, поблажливості і поступок від всіх оточуючих, не можуть ужитися з однолітками, зате старші діти можуть знаходити їх позицію дуже дитячою та кумедною, що робить їх спілкування безконфліктним. А про що говорить перевагу дитиною ролі старшого товариша в спілкуванні з молодшими за себе? Напевно, час від часу в такій ролі приємно побути кожній дитині, саме в порівняннi з молодшими вона відчуває себе досить дорослою і вмілою, тому може проявляти щодо них відповідальність і поблажливість. Пораючись з малюками, діти усвідомлюють і етапи власного життя, відчувають його цілісність і сталість свого розвитку.
Особливе значення метушня з малюками має для дівчаток. Недарма хлопчиків немовлята цікавлять набагато менше. Справа в тому, що в процесі свого статевого розвитку сучасні дівчата мають не так багато можливостей долучитися до життя дорослих жінок. При цьому дівчинка все одно ототожнюється з мамою, бабусею, вчителькою чи старшою сестрою. Маленькі дівчатка намагаються бути схожими на них зовні, копіюють манери і інтонації, але тільки будучи зайнятими важливою справою, як жінки (тобто піклуючись про малюка і виховуючи його), вони відчувають себе по-справжньому дорослими.
Як видно, спілкування з молодшими дітьми може бути не тільки приємним, але і корисним. Однак, якщо дитина віддає йому абсолютну перевагу і практично не грає зі своїми однолітками, це має привернути вашу увагу. Нерідко такі ситуації виникають, коли дитину не приймають її ровесники. Невдачі в спілкуванні можуть бути викликані різними причинами: дитина виявився "білою вороною" в дитячому колективі, через довгу хворобу або поїздку "випала" із спілкування зі своїми друзями, а ті обзавелися новими товаришами, через перехiд в нову школу, де відносини в класі вже склалися, і, нарешті, тим, що дитина не може або не хоче розділити зі своїми ровесниками iнтереси, що відповідають їхньому віку, захоплення і стиль поведінки. У будь-якому з цих випадків дитина потребує допомоги чуйного й розумного дорослого. Якщо батьки не зможуть самі розібратися в ситуації, що склалася, то слід залучити до цього педагогів та дитячого психолога.
Серед домашніх дітей можна зустріти і таких, які вважають за краще грати тільки з дорослими. Найчастіше ці діти мають добре розвинену дорослу мова (у якiй вживають терміни та складні звороти), статечну поведінку і дуже інтелектуальні захоплення. Здається, що це портрет обдарованої дитини? Не поспішайте з висновками! Розумовий розвиток такої дитини часто дійсно випереджає розвиток її ровесників (так як вона весь час спілкується з дорослими), але якою ціною це дається? Адже інтелект - далеко не єдина якість людини, яка проходить ряд етапів розвитку. Емоційному розвитку дітей слід надавати не менше, а в дошкільному віці навіть більше, значення.
Розумники і розумниці, про які тут йде мова, як правило, з дитинства позбавлені можливості спілкування з іншими дітьми. Вони не відвідують дитячий садок, а знаходяться вдома з бабусею, мамою або гувернантками. Зовсім не пощастило, якщо братів і сестер теж немає. Як зрозуміло, з бабусею та іншими нянями не попустувати, не побігати і не подуріти. Тому, потрапляючи в дитячий колектив в шкільному віці або раніше, такі домашні діти лякаються дитячих ігор. На відміну від гри з дорослими в них завжди є непередбачуваність, деякий ризик і суперництво. Відповідно, вперше потрапив у такі умови дитина, особливо тривожна, навряд чи знайде таку гру забавною і кинеться в неї з головою. Якщо в таку важку хвилину її побоювання не розвіють близькі дорослі, якщо не акцентують її увагу на тому, що це дуже цікаво, корисно і весело, не допоможуть зрозуміти, що тут відбувається і за якими правилами, то велика вірогідність того, що дитина відмовиться від таких розваг раз і назавжди.
Деякі батьки скажуть про це: "От і добре! Зате звільниться час на більш корисні заняття і на спілкування з гідними дорослими". Може бути, це і не трагедія. Зрештою, виростаючи, такі діти цілком змішуються з іншими дорослими, а в плані кар'єри іноді й випереджають їх. Дорослість зрівнює всіх. Але це тільки зовні! В пам'яті дитини, коли щось пустує з іншими дітьми, є такий етап, як дитинство, а дитина, що грала тільки з дорослими, завжди по суті була дорослою. У обтяженому турботами дорослому житті їй буде не вистачати скарбнички дитячих радощів, щоб іноді відпочити, перебираючи в пам'яті її вміст. Тому, якщо ви помічаєте, що ваш син або дочка уникає ігор з дітьми, то знайдіть можливість допомогти йому (їй) позбутися страху і почати вчитися спілкуванню, межі та закони якого не так визначені.
Наступною важливою характеристикою товариша по іграх є його стать. Чи приймаються в гру діти протилежної статі, залежить від того, про яку вікову стадію йде мова. Хлопчики і дівчатка проходять у своєму сексуальному розвитку ряд етапів. Перехід на кожен новий виток розвитку супроводжується, як правило, новим ставленням до себе і представників протилежної статі. Так, малюки приблизно до двох років ще не помічають відмінностей між хлопчиками і дівчатками і однаково реагують і на тих, і на інших. Потім (в два-три роки) відбувається усвідомлення своєї статевої належності. Хоча діти трьох-чотирьох років можуть непогано грати разом, вже починає виявлятися перевага до партнерів по грі - вибір дітей своєї статі. У цьому віці поділяються ігрові інтереси хлопчиків і дівчаток: перші зосереджуються на машинках і пістолетах, а другі - на ляльках і міні-копіях побутових приладів. Ігри хлопчиків вже на цьому етапі стають більш гучними і рухливими, ніж ігри дівчаток. Граючи з дітьми тої ж статі в ігри, що імітують дії дорослих відповідної статі, дитина зміцнюється у своїй майбутній ролі чоловіка чи жінки.
Проте деяким дітям цікавіше грати з дітьми протилежної статі. Щоб зрозуміти, чи не є такий вибір свідченням труднощів у статеворольовому розвитку дитини, поспостерігайте за тим, як саме вона грає. Якщо ви помітили, що хлопчик грається в ляльки, це, зрозуміло, ще не означає, що у нього є труднощі в розвитку. Діти цього віку дуже схильні до наслідування в грі, тому хлопчик просто може копіювати дії дівчаток. Якщо після годування і заколисування ляльки він переключається на гру у водія з іншими хлопчиками, то не варто турбуватися. Якщо ж він взагалі намагається уникати хлопчачі розваги і стійко віддає перевагу суспільству дівчаток, то дорослим варто задуматися. Чи спілкується цей хлопчик з татом чи дідусем? Якщо так, то які у них стосунки і чи достатньо часу вони проводять разом? Кого хотіла мама - сина чи дочку? Як це відбивається на її ставлення до дитини? Словом, можна буде проаналізувати, чи не заважають хлопчику якісь зовнішні чи внутрішні конфлікти на шляху становлення його мужності.
У п'ять-шість років ця тенденція до роздільним ігор ще більше проявляється. Одночасно з цим, зростає інтерес дитини до дітей протилежної статі. Однак для хлопчиків вже стає неприйнятним грати в "дівчачі" iгри, тому, якщо і зустрічаються спільні ігри, то часто хлопчикам у них може бути заготовлена чоловіча роль, а дівчаткам - жіноча, або ж всі ролі не мають статевих відмінностей. Так діти можуть грати в "дочки-матері", де хлопчик буде татом, працюючим шофером (або капітаном, словом, буде їздити де-небудь, не заважаючи традиційнiй грі), або ж в "магазин", де кожна дитина - просто покупець і статеві відмінності не важливі.
Тому, якщо ваш син любить грати з дівчатками (або дочка - з хлопчиками), то перш за все проаналізуйте, які ролі він (вона) вибирає в цих іграх, а потім постарайтеся зрозуміти, що є некомфортним для дитини у спілкуванні з дітьми своєї статі і чи не підтримуєте ви самі такий вибір. Нерідко буває так, що мамі дуже подобається мати м'якого, спокійного сина (і тим самим вона неусвідомлено заохочує його до жіночого стилю поведінки, який виражається у грі), або тато захоплюється тим, що його дочка справжня пацанка (зрозуміло, дівчинка буде виправдовувати це, щоб не розчарувати батька).
З шести-семи років у сексуальному розвитку дітей настає відносно спокійний період. Відповідно, і один до одного хлопчики і дівчатка стають більш терпимі. На якийсь час їх всіх об'єднує загальна роль учнів і шкільні інтереси, ігри на перервах найчастіше рухливі у всіх хлопців. Тому, якщо ваш першокласник любить грати з дітьми протилежної статі, то в даному віці це не дуже показова характеристика. Тим більше, якщо мова йде про інтелектуальні ігри. Хоча більшість дітей все-таки зберігають в іграх перевагу до товаришів по підлозі.
Ще один цікавий аспект для аналізу - кількість дітей, з якими дитина воліє грати одночасно. Так само, як і дорослі, деякі діти люблять бути членами великої галасливої компанії, а деякі - тихо пограти з одним-двома партнерами. Навряд чи можна вважати якусь із цих позицій більш виграшною. Але і та, й інша - показові. Перша говорить про те, що дитина швидше схильна до екстраверсії - тобто її особистість більше спрямована на людей і предмети навколишнього світу, вона дуже товариська, добре адаптується в суспільстві, вміє виявляти гнучкість при взаємодії з різними людьми. Якщо ж дитина більше задоволення отримує від гри з одним або двома дітьми, то, швидше за все, вона - інтроверт. Тобто її особистісні інтереси зосереджені на власному внутрішньому світі, їй більш приємно те, що відбувається в неї в душі, ніж у світі, вона схильна до самоаналізу. Така позиція іноді може поєднуватися з деякою замкнутістю, але зате внутрішній світ таких людей може бути багатий і гармонійний.
Крім цих особистісних характеристик, діти можуть відрізнятися в грі і схильністю до змагальності чи співпраці, перевагою інтелектуальних або рухливих ігор, акцентуванням уваги на відносинах або предметах. Тому перелічені якості також можуть стати причиною, по якій дитина відкидає спільні ігри з деякими дітьми. Всі ці відмінності впливають на те, з ким приємніше грати дитині. Однак, що якщо у дитини добре розвинені комунікативні навички (вміння спілкуватися), то різниця особистісних ігрових переваг не повинна призводити до серйозних конфліктів або самотності - вона завжди зможе домовитися про чергування цікавих і не цікавих їй ігор, знайти красу в іграх з відмiнними від неї самої, дiтей.
|
