Всi статтi роздiлу

Чого боїться дитина

Дитина боїться гучних і різких звуків, особливо раптових, боїться бути несподівано розбудженою, боїться, якщо хтось нечутно підкрадається ззаду. В принципі, ці страхи легко пояснити вродженим інстинктом самозбереження. Але як бути з іншими страхами? Діти можуть побачити страшне в невинному предметі, злякатися чого завгодно. Причому багато страхiв здаються ні з чим не пов'язаними і нічим не з'ясованими. Наприклад, одна дівчинка жахливо боялася не тільки жуків і павуків, але і красивих метеликів. Питається, чому? А у них ніжок багато. Дуже логічно, правда? Є діти, які бояться клоунів, оскільки ті ховають своє обличчя.

Передана батьками естафета. Діти переймають страхи від нас, батьків. Якщо мама боїться собак, дуже великий шанс, що і дитина буде їх боятися. Те ж саме відноситься до страху перед грозою і багато чому іншому. Діти тривожних мам, готових у всьому навколо бачити потенційну небезпеку для свого малюка, виростають зверхобережними і боязкими. А все тому, що на кожному кроці мама попереджає їх: «Обережно! Машина! Увага! Собака! Обережно!...» І дитина звикає жити в тривозі, підсвідомо весь час чекаючи якоїсь небезпеки. Маленькі діти зчитують емоції батьків і близьких їм людей з чутливістю сейсмографа і записують у свою підсвідомість, якщо емоції досить сильні і повторювані.

Надмірна опіка. Дитячі страхи породжує і надмірна батьківська опіка. Дитині, що росте в тепличних умовах, дуже важко потім пристосуватися до життя без захисного скафандра, і їй скрізь починають ввижатися небезпеки, а на цій основі виникають страхи. Позбавлення дитини можливості пізнавати світ шляхом проб і помилок, прагнення скрізь підстелити соломки, щоб не забилася (як у прямому, так і в переносном сенсі), якраз і сприяють появі страхів.

Найбільше страхів виникає у віці 7 років у дітей, які виховувалися вдома. У школі вони вперше починають осягати складну науку спілкування з іншими дітьми та дорослими, причому в такій ситуації, коли поруч немає звичних опікунів. Їм неймовірно важко і неймовірно страшно. Вони божеволіють від невпевненості в собі, не дуже добре розуміють закони нового світу, в який потрапили з домашньої оранжереї, і пристосуватися до нього варто їм великої праці. Ще більше страхів набуває дитина в тому випадку, якщо надмірна опіка супроводжується постійними словесними погрозами, жорстоким поводженням і фізичними покараннями.

Байдужість і неувага до дитини породжує не менше дитячих страхів, ніж надмірна опіка. Це відбувається особливо часто в сім'ях, де дитину не чекали і не були до неї готові. Або чекали хлопчика, а народилася дівчинка (і навпаки). Надана собі, позбавлена емоційного прийняття, дитина багато що розуміє не так, а багато чого не розуміє взагалі. Вона починає боятися всього підряд, оскільки живе в якомусь віртуальному світі, який сама собі нафантазувала. А як інакше, якщо покинута дитина цілими днями дивилася мультики і грала одна, представляючи різні ситуації, напівреальні-напівказкові? Вона не навчилася спілкуватися з іншими дітьми і дорослими. Добре, якщо їй дасть цей досвід відвідування дитячого садка. Якщо ж дитина домашня, то і школи буде боятися, оскільки психологічно абсолютно до неї не готова.

Джерелом страхів може стати неблагополучна обстановка в сім'ї. Під такою обстановкою маються на увазі конфлікти між родичами на очах у дітей. Неповна сім'я також є фактором ризику виникнення страхів у дитини. Особливо сильна тривожність виникає у дітей, що виросли в атмосфері недовіри, емоційної холодності та відчуження між оточуючими. Наприклад, така ситуація складається перед розлученням, коли батьки тільки формально разом, а емоційно вони один одному чужі. Або в неповній сім'ї, де дитину виховують мати і бабуся, які досі з'ясовують відносини одна з одною. Дошкільнята більш чутливі до конфліктів в сім'ї і важче страждають від розлучення, при якому найчастіше залишаються без батька. У дітей, батьки яких розлучилися, страхів на порядок більше, ніж у їхніх ровесників із благополучних сімей.

Неправильна поведінка батьків. Ще одне джерело страхів безпосередньо пов'язане з тим, як батьки поводяться з дитиною. Якщо ми частенько кричимо на дитину, а вона не в змозі зрозуміти свою провину, поступово в її душі зароджується ворожість до нас. Оскільки їй хотілося б продовжувати нас любити, вона переносить свій страх на інших людей, предмети чи ситуації. Проблема полягає ще й у тому, що страх здатний переходити з однієї асоціації на іншу і розширюватися. Так, якщо дитині, особливо зовсім маленькiй, роблять хворобливі уколи вітаміну В, то спочатку вона буде боятися шприця, потім - людей в білих халатах, а в кінцевому результаті - поліклініки.

Виникнення страхів у хлопчика нерідко буває пов'язане і з прагненням батька виростити з нього справжнього чоловіка. При цьому чомусь мається на увазі, що справжній чоловік нічого не боїться. Хоча насправді абсолютна відсутність почуття страху спостерігається тільки у людей з психічними відхиленнями. У всіх інших завдяки страху включається інстинкт самозбереження, і це сприяє нормальному розвитку. Більше того, якби люди не діяли всупереч страху, вони б ніколи нічого не досягли. Тому батько, який веде себе з сином як командир, вважаючи, що той зобов'язаний виконувати все, що він скаже, якраз і викликає у дитини нездорові страхи. Адже синові хочеться, щоб батько був ним задоволений. У результаті він починає боятися бути самим собою і стає маленьким дідусем, позбавленим безпосередності, не показує своїх емоцій. Емоції у нього підміняються логічними дорослими міркуваннями.

Страх невідповідності теж закладається з раннього дитинства. Нерідко ми, батьки, самі того не помічаючи, з кращих спонукань вселяємо дитині думку про те, що вона не така, якою повинна бути. Оскільки батьківський авторитет для дитини - істина в останній інстанції, вона починає щосили прагнути до досконалості. Але ж дитина може бути абсолютно не такою, якою нам хотілося б її бачити! І тоді вона намагається підлаштовуватися під наш ідеал, втрачаючи власну індивідуальність, відмовляючись від себе. Вона постійно боїться не догодити нам, розчарувати нас. Вона перестає проявляти ініціативу, вважає себе негідною любові, у всіх неприємностях звинувачує себе. У результаті дитина поступово втрачає інтерес до життя. Часто комплекс недосконалості з його букетом пригнічених страхів і постійним острахом не догодити супроводжує придбана бронхіальна астма. У дітей зі страхом невідповідності напад бронхіальної астми може відбутися після отримання поганої оцінки, також як і після того, як хтось назве дитину невмілою або негарною, або нетямовитою. Вони задихаються від власного страху, вони просто дихати бояться.

І страшну казку можна зробити реальністю. Страхи приходять до нас з казок. Вже там неодмінно є якщо не вовк, то Баба Яга, а якщо не Баба Яга, то Кощій Безсмертний. Для маленьких дітей все оживлене і все реальне, тому й страхи їх також дуже реальні, навіть якщо пов'язані з міфічними істотами. Страшні розповіді дорослих теж вселяють дітям страхи. Марно говорити дитині, що в її кімнаті немає монстрів. Найбільше, в що вона повірить, у те, що монстри сховаються, як тільки ви ввійдете в кімнату або як тільки буде включене світло. Так що краще не читати дітям на ніч страшних казок, а для особливо вразливих дітей підбирати казки, що найменш травмують їх психіку, в яких немає страшних персонажів.