Всi статтi роздiлу

Небезпечні батьківські директиви

Такі шкідливі i небезпечнi батьківські директиви. Як часто ви в дитинстві чули від своїх батьків фрази: «Горенько ти моє!», «За що мені така кара!», «Ну коли ти нарешті подорослiшаєш!», «Тобі що, більше за всіх треба?» i тому подібне. Список звичних голосінь батьків кожен може продовжити сам. Здавалося б, звикнувши до подібних висловлювань «в серцях», ми їх не сприймали всерйоз, пропускали повз вуха, як щось давно знайоме і не важливе. Але це вже в більш старшому віці, а як ви сприймали подібні висловлювання, будучи двох-, три-, чотирирічною дитиною? Не пам'ятаєте? Звичайно, не пам'ятаєте, адже реакція на них вже давно стала надбанням вашого несвідомого Я, пішла в підсвідомість. Але ніщо не йде у підсвідомість просто так.

Змінюється наша поведінка, з'являються нові звички, приходять на допомогу нові способи реагування на звичні речі, тобто відбуваються зрушення, зміни на психологічному рівні. Будь-яка грамотна людина в наші дні вже знає, що всі наші комплекси, які так заважають нам жити, родом з глибокого дитинства. Зазвичай, їх пов'язують з батьківським стилем виховання, із взаємовідносинами в сім'ї та іншим. Виявляється, не все так просто. Існує таке поняття, як негласні батьківські настанови, чи директиви, які люблячi нас батьки, самі того не бажаючи, буквально втовкмачували нам в голову багаторазовим повторенням, формуючи певну психологічну установку. А тепер згадайте, як часто ви самі, будучи батьками, вимовляли фрази, наведені вище? Але ж це не просто фрази...

Що таке директива? Це прихований наказ, неявно сформульований словами і повторюваний день в день, і за невиконання якого дитина буде покарана. Виходить, що тільки виконуючи директиви, дитина відчуває себе хорошою і гідною любові батьків. Вважається, що всі основні директиви ми отримуємо від своїх батьків до шести років. Саме до цього віку мислення дитини ще не має достатньої частки критичності до слів і вчинків старших, а тому вбирає все не фільтруючи. Таке неявне, приховане батьківське «навчання» було вперше описане американськими психологами Робертом і Мері Гоулдінг. Саме вони дали назву цілком певним посланням «батьківські директиви». Не живи. Перша і сама жорстка директива - «не живи!». Звучить страшно, чи не так? Який батько в твердому розумі і здоровій пам'яті побажає таке своїй дитині? Безпосередньо - ні, але у вигляді прихованих вказівок, директив - скільки завгодно. Хіба не говоримо ми час від часу маляті фрази типу: «Очі б мої на тебе не дивилися!», «Горе ти моє!», «Мені не потрібний такий поганий хлопчик!» i т.д. Більш м'яким і в той же час розширеним варіантом такої директиви є «виховні» бесіди з дитиною на тему: «скільки тривог і поневірянь ти мені приніс» (пригадуються важкі пологи, важка вагітність, хвилювання, коли дитина хворіла).

Ще одна тема, якiй з задоволенням піддаються мами: «Я всі сили віддавала тобі, тому не вийшла заміж (не захистила дисертацію, упустила гарну роботу» та інше. Прихованим сенсом такої директиви є навіювання дитині базисного, не проходячого почуття провини, через яке нею легше маніпулювати. Причому, вина ця не пов'язана з якоюсь конкретною провиною, а з самим фактом її присутності в житті матері. Якось внутрішньо захиститися від подібної установки дитина ще не може і вона проростає в дитинi на довгі роки у вигляді внутрішньої підсвідомої установки «Я - джерело перешкод в житті батьків, я - їх вічний боржник», і вже зовсім крайній варіант - «Краще б мене не було». В підлітковому віці ця підсвідома установка може перерости в програму саморуйнування, яка в найпоширенішому варіанті виливається в алкоголізм і наркоманію, захоплення екстремальними видами спорту. Дитина вчиться піклуватися про свою фізичну безпеку в тій мірі, в якій оточуючі близькі люди сприймають її життя, як джерело радості для себе.

Ще одним варіантом слухняного проходження дитини вказівкою «не живи» є навмисна, провокаційна хуліганська поведінка. Дитина, як би спеціально, напрошується на покарання, адже воно знижує почуття провини. Дитина несвідомо шукає ситуації, де може бути покарана, адже набагато легше відчувати себе винуватою за розбите вікно, ніж переживати постійне почуття провини невідомо за що. В зміцненiй психіці дитини директива «не живи» дає себе знати і в дорослому стані: через відчуття нікчемності свого існування, прагнення постійно доводити собі, що «я щось значу», глибинну невіру, що «мене можна полюбити».

Не можна бути дитиною. Друга батьківська директива - «не будь дитиною!». Проявляє себе ця директива у висловлюваннях типу: «Що ти ведеш себе, як маленький», «Пора стати дорослим!», «Ти вже не дитина!» та інше. Тобто, стан «дитячості» описується як погане, соромне, а стан « дорослості», як хороше, гідне похвали. Директива ця частіше дістається дітям або єдиним у сім'ї, або старшим серед братів чи сестер. Ставши дорослими, такі діти ніяк не знаходять спільну мову зі своїми і чужими дітьми, їм простіше навчити їх, ніж розділяти їх інтереси, вони не розуміють про що можна говорити з дитиною, адже власне дитинство, що дає на все життя заряд безпосередності, креативності в них було, по суті, під забороною. Ставши дорослою, така дитина дуже добре вміє пригнічувати свої «дитячі» бажання, але ж саме вони дають грунт для творчості в будь-якому віці, для спонтанності.

Не думай. Третя директива - «не думай!». В побуті ця установка дається фразами типу: «Що ти говориш, роби, що сказали!», «Не мудрувати!» та інше. Варіант подібної директиви - не думати про щось визначене. Наприклад, любляча мати, бажаючи відвернути дитину від неприємної, травмуючої проблеми, говорить їй «не думай про це, забудь», тим самим позбавляючи її можливості раціонально переробити, проблеми, що постали перед ним. І дитина слухняно вчиться думати про що завгодно, тільки не про проблему. Ставши дорослою, така дитина часто відчуває болісне відчуття розгубленості в тих випадках, коли треба вирішити конкретну проблему самотужки, глибинну недовіру до результатів своєї розумової праці, часто робить необдумані вчинки.

Не відчувай! Ще одна директива - «Не відчувай!». Вона може виражатися в таких звичайних, на перший погляд, висловлюваннях, як «як тобі не соромно боятися цю собаку, вона ж не кусається» або «соромно злитися на вчительку, вона старша за тебе» і т.д. Таким чином, під забороною виявляються такі важливі людські емоції, як страх і гнів. Але вони ніколи нікуди просто так не зникають, їх не можна загнати всередину, заборонити, вони все одно залишаться в душі дитини і дадуть про себе знати, виллються на не заборонені об'єкти. Наприклад, гнів (часто справедливий) на вчительку, дитина може вилити на когось, хто молодший або беззахисніший, а страх перед собаками благополучно трансформується в будь-який інший страх, наприклад, темряви. Між тим, емоція не заборонена, а в повній мірі пережита, дає можливість вибрати на майбутнє адекватну лінію поведінки, реакцію на подібні ситуації. Наприклад, вже в дорослому стані, гнів на ненависного начальника не трансформується в скандал з дружиною і дітьми вдома, а ухвалить більш раціональні форми.

Тут описанi лише основні директиви, насправді їх нараховують дванадцять, а деякі фахівці навіть більше. Виходить, що ми, дорослі носимо вантаж комплексів, сформованих директивами, отриманими від наших батьків (а ті - від своїх), вантажимо ними своїх дітей, так і не зрозумівши, що ж ми, власне «вбиваємо» їм в голову. Виникає питання, а чи можна вирватися з цього кола, чи можна в принципі, виховати дитину без всяких директив? Це можливо, але лише теоретично, поки ми, дорослі повністю не вирішимо всі свої внутрішні проблеми, не усвідомимо їх. А це практично не реально. Всі ми, виховуючи дітей, залишаємося дітьми своїх батьків. Але залежність від директив зовсім не так фатальна. Iз звільненням від установок, даних нам нашими батьками, як правило, пов'язана криза середнього віку, про який ми всi, ймовірно, чули.
 

Iншi статтi роздiлу:
Пробудження власної гідності
Дисципліна, як тактика виховання
Брехня - ознака психологічного неблагополуччя
Як навчити дiтей грати разом
Чи треба карати дитину