Слухнянiсть: чи завжди це добре
Хто з батькiв не хотів би мати слухняну, спокійну, виховану, загалом, безпроблемну дитину? Але чи завжди це добре - слухняна дитина? Психологи впевнені: незважаючи на те що з «правильною» дитиною дуже зручно, повний послух таїть в собі небезпеку.
Небезпека 1. «А мені воно треба?». Така дитина дійсно безпроблемна; її поведінкою дуже легко керувати. Правда, це стосується, в основному, заборон, які вона і не думає порушувати. Спочатку не засовує пальці в розетку, потім не смикає кішку за хвіст, не бігає по вулиці. А заодно навіть не намагається пізнати інші сторони життя, від яких її оберігають батьки. Проблеми починаються пізніше, коли вона трохи підросте. «Піди познайомся з дітками», - підштовхує мама насупленого сина на
дитячому майданчику. «А воно мені треба?» - думає розсудливий «тихоня».
Зараз батьки начитані і підковані: вони в курсі, коли малюк повинен сісти, піти, заговорити, і дуже уважно стежать за цим. Трохи пізніше активно розвивають інтелектуальну сферу, починаючи вивчати з крихіткою іноземну мову, як тільки вона розлучиться з підгузками. Сумно тільки, що дуже часто батьки забувають про розвиток емоційно-вольової сфери, адже вона відповідає за вищу потребу людини - потребу в розвитку. І якщо її придушити, найголовнішим у психіці людини стає інстинкт самозбереження. І не більше!
Що робити? Дозволяти дитині бігати й стрибати, сунути свій ніс, куди заманеться, набивати перші гулі, загалом, активно пізнавати світ! Навіть якщо страшно, навіть якщо дуже хочеться, щоб він сидів там, де сказано. Ми ж не хочемо, щоб завдяки нам дитина перетворилася на малолітнього «дідка», якому нічого не цікаво і нічого не потрібно. Психологи відзначають: людина з пригніченими емоціями і волею, швидше за все, виросте примітивною (тому що потреба у розвитку паралізована) і черствою (бо співпереживати - значить йти проти інстинкту самозбереження). Ось це насправді страшно, а зовсім не те, що вона впаде, вдариться, засмутиться.
Небезпека 2. Злитися недобре! «Правильні» діти дуже часто потребують професійної допомоги психолога. Як і батьки, які виховали надто слухняну дитину. У цій ситуації саме час замислитися, якою ми бачимо свою дитину? Хочемо виростити з неї просто виховану і хорошу чи нам важливо, щоб вона була здорова, успішна, щаслива, уміла пристосовуватися до різних життєвих ситуацій? У тому числі і справлятися зі своїми власними емоціями, як дозволеними, так і забороненими. Адже те, що людина може опинитися в ситуації, яка викликає в неї негативні емоції, - природно.
Звичайно, висловити їх можна по-різному: у формі фізичної розправи з кривдником (вдарити), у формі словесної агресії (сказати щось образливе), у перенесенні злості на неживі предмети (побити подушку, розірвати газету). Головне, щоб вони виражалися! У правильної дитини з цим часто проблеми, вона забороняє собі злитися («так негарно, недобре!»). В результаті негатив накопичується і звертається проти свого власника. З'являється внутрішня агресія, яка, в першу чергу, послаблює здоров'я дитини. Занадто слухняні діти, як правило, часто хворіють, у них ослаблений імунітет. Відхід у хворобу в цьому випадку є самопокаранням за «погані» думки і почуття. Інший варіант розвитку подій - раптовий, дуже несподіваний нервовий зрив, коли кількість емоцій перевищила допустимі для дитини межі.
Що робити? Розповісти дитині, що всі люди (в тому числі і батьки, і вона сама) мають право на негативні емоції. Навчити її адекватно виражати негатив (ту ж подушку побити!), долати злість, образу, не віддавати всім цим дрібним капостям занадто багато душевних сил. І самим дозволяти собі бути різними: виражати гнів, образу, роздратування, втому. Без принижень, образ, фізичних покарань - дорослим це під силу! А дитина, спостерігаючи, переймає форму прояву емоцій і вчиться справлятися з ними.
Небезпека 3. «А раптом вони мене розлюблять?» Психологи вважають, що слухняність з часом часто виливається в пасивність, а вона, в свою чергу, в невміння влаштуватися в житті. Але хто формує у дитини такий характер? Хіба не батьки і школа? Якщо запитати, кого бажає бачити в класі педагог - активного розумника чи тихого хорошиста, який з неба зірок не хапає» але такий зручний, вибір, як правило, буде на користь останнього. Мами з татами теж прагнуть виховати слухняного, і дитина так звикає до того, що потрібно реалізовувати мрії і бажання батьків, що своїх бажань у неї немає зовсім! У боротьбі за любов батьків та інших значимих для неї людей дитина втрачає своє «я», відмовляється від своїх бажань і починає хотіти того, чого хочуть оточуючі. Ми хочемо п'ятірок, вона старанно вчиться, хочемо, щоб не шуміла, - сидить тихо. Як часто можна почути від роздратованої мами: «Мене не цікавить твоя хотіння! Роби так, як я сказала!»
Ми тиснемо авторитетом, ми спекулюємо любов'ю: «Ось будеш вчитися на «відмінно», тоді й будеш коханим! Я люблю хороших хлопчиків (дівчаток)». Адже найперше, найголовніше, чого потребує дитина, - це любов батьків. І якщо ми не даємо їй безумовної любові (як радять психологи), вона готова цю любов купити, заслужити, завоювати. Нехай навіть на шкоду собі, своїм бажанням, свому життю в цілому. Хоча в суспільствi сьогодні в ціні активність, лідерські якості, вміння самостійно приймати рішення і навіть ризикувати. Звичайно, в такій ситуації тихий хорошист цілком може виявитися за бортом.
Що робити? Переконуйте дитину, що ви любите її просто за те, що вона є (адже це насправді так!), що не розлюбити, якщо зробить щось погане. Дозвольте їй іноді бути поганою. Намагайтеся давати більше свободи (насамперед, свободи вибору), пропонуйте самiй подумати над вирішенням якоїсь проблеми, але не залишайте з нею один на один. Батьки допоможуть - це чудово, але дитина повинна усвідомлювати: «Батьки не зроблять це за мене». Привчайте сина чи доньку до самостійного плавання. Дитина, в усьому погоджується з батьками, або вдає, або просто зовсім не хоче думати і відчувати сама. Навряд чи про таке мріє розсудливi батьки.
Віддалені наслідки зайвого слухняності. Надалі «правильна» дитина може легко стати об'єктом маніпуляції чужої волі. Iй часто важко завоювати увагу і любов оточуючих, тому що у неї відсутня своя точка зору, свій погляд на світ. Послух - пряма дорога до різного роду залежностей (адже нерідко сутність послуху - це залежність від батьківської думки та емоцій). З часом вона слабшає, але потреба в ній зберігається. А новий об'єкт може бути зовсім вже «неправильним»: підозріла секта, алкоголь.
Вибираючи супутника життя, подорослішалi слухняні діти схильні шукати нового господаря, який вирішить всі їхні проблеми. Жінка, знайшовши «поводиря», готова боротися за сім'ю до останнього, терпіти будь-яке хамство аби не залишитися самій. Чоловік може стати або нахлібником, або просто егоїстом, якому не важливі інтереси близьких. Тому що в дитинстві вже наслухався.