Всi статтi роздiлу

Спілкування дитини з батьками

Враження від повсякденного спілкування з батьками - найперший, i, мабуть, найважливіший соціальний досвід дитини, який впливає на весь її подальший розвиток. Саме тому налагодження діалогу - взаємодію між дитиною і мамою та батьком - є необхідною умовою для нормального і своєчасного розвитку дитини.

Типи виховання. В педагогіці виділяють чотири типи виховання дітей: диктат, гіперопіка, невтручання і співробітництво. Кожен з них має свої результати і свої наслідки у вихованні дитини. Подумайте, який стиль спілкування з дитиною взяли ви.

Диктат - це систематичне придушення дорослими ініціативи дитини. Результатом прихильності батьків подібної тактики найчастіше є розвиток у дитини сильної реакції опору, якщо за характером вона схильна до лідерства. Але частіше підсумком такого виховного процесу виявляється підвищена тривожність, помисливість і невпевненість у собі.

При гіперопіці батьки захищають дитину від турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Результат в цьому випадку легко передбачуваний: як правило, з такої дитини виростає незріла, примхлива, егоцентрична, вимоглива особистість, непристосована до життя. З іншого боку, засмикана з дитинства надмірною турботою, дитина сама починає відчувати себе безсилою у ситуації, що вимагає від неї дії або прийняття рішення. А буває і так: наближаючись до підліткового віку, дитина відчуває потребу позбутися зайвої опіки, що в результаті призводить до бунту, протесту.

Такий досить поширений сьогодні тип сімейного виховання, як невтручання, будується на визнанні доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Тут дитина надана сам собі. Батьки при цьому вважають, що так у неї розвивається самостійність і відповідальність. Звичайно, роблячи помилки, дитина змушена сама їх аналізувати і виправляти, але цей метод грішить ймовірністю розвитку в дитині емоційної відчуженості, в тому числі і від батьків. Не одержавши потрібної частки батьківської турботи і ласки, дитина почувається самотньою, стає недовірливою.

І, нарешті, співпраця - такий спосіб побудови стосунків у сім'ї, основним принципом якого стає об'єднання батьків і дитини загальними цілями і завданнями, спільною діяльністю, взаємною підтримкою у всіх сферах життя. Відправною точкою виховання в даному випадку буде слово «ми». У цьому випадку дитина має достатньо самостійності, але поруч завжди знаходиться дорослий, готовий вчасно прийти на допомогу, підтримати, розтлумачити, заспокоїти. Таку сім'ю об'єднують спільні цінності та інтереси, сімейні традиції та емоційна потреба один в одному. Саме співпрацю слід визнати найбільш ефективним типом виховання, що сприятливо впливає на розвиток дитини.

Як ми будуємо діалог зі своєю дитиною. Дуже важливий фактор, що ускладнює відносини між дітьми і батьками, - невміння батьків спокійно і шанобливо по відношенню до дитини висловлювати свої думки. Нерідко дорослі не можуть спокійно і чітко пояснити дитині, чого вони від неї хочуть, тобто озвучити свої очікування. При цьому вони нескінченно лають дитину, залучають сторонніх людей, щоб ті вселили синові або дочці, яким йому (їй) треба бути.

Уміння правильно обговорити виниклу проблему з дитиною - це ще один важливий момент педагогічного мистецтва батьків, які будують свої відносини з дитиною за принципом співробітництва. Це можливо, якщо з раннього дитинства встановлювати діалог, а не монолог. А якщо дитина має бути тільки вухами, а батьки тільки голосом, то нічого не виходить.

Кожна твоя думка мені цікава, весь твій досвід і всі рухи розуму і душі цікаві, поясни, я не розумію. Біда з батьками в тому, що вони майже завжди себе ставлять в таке положення: я розумію, а ти не розумієш. А якщо батьки говорили б (що просто правда): "Я не розумію, ти мені поясни", дуже багато чого могло б бути пояснено. Тому що діти з готовністю пояснюють, що вони думають, якщо не очікують, що їм тут же доведуть, що вони неправі.

Як створити хорошу основу для діалогу? Перш за все, стати спокійним і впевненим. Сьогодні багато батьків виглядають пригніченими, що втратили надію, безсилими. Їх поведінка часто коливається між владним примусом, за допомогою якого вони намагаються вжити заходів, і бездіяльною вседозволеністю демократів, що бояться обмежити свободу дитини.

Щоб досягти спокою і впевненості, потрібно пам'ятати, що ви відповідаєте за виховання, і що ваш обов'язок - передати свої життєві принципи і цінності дітям. Необхідно постаратися знайти віру в себе: зрозумійте, що будь-які крайності батьківського виховання (нервовий крик, пасивність) походять від невпевненості в собі, в своїх батьківських повноваженнях, і що ваш син (дочка) - самостійна особистість, на яку неможливо вплинути, якщо загублена довірчість відносин.

Дуже важливо бути послідовним у відносинах з дітьми. Багато хто думає, що доб'ється довіри і любові дітей тільки якщо буде вести себе з ними по-дружньому. Стати для дитини одним в якійсь мірі, безсумнівно, добре, але слід розуміти, що ваша приятельська позиція може дозволяти їй час від часу виходити за рамки «можна» і «не можна» у ваших стосунках.

Приятельські відносини стають небезпечними у випадках, коли батько забуває про свою роль вихователя: адже вона тримається на авторитеті. Та й поведінка батьків по відношенню до дитини стає в цьому випадку двозначною, нерішучою, непослідовною, а інколи й дитячою (мстивість, безвідповідальність, поведінка за принципом «назло»).

Твердість і послідовність - дуже важливі батьківські якості, що приносять спокій, ясність думки. Бути з дітьми твердими зовсім не означає бути грубими. Просто людина з дитинства має звикати до того, що в цьому світі є певні межі і правила, з якими треба рахуватися.

Як можна навчити дитину відповідальності і самостійності? Дотримуйтеся деяких простих правил:
• пропонуйте зрозумілі і чіткі правила: «Роби так, а так не роби», поступово перекладаючи відповідальність за виконання цих правил на саму дитину;
• допускайте можливість незгоди з боку дитини, якщо при цьому вона виражає її шанобливо по відношенню до батьків;
• не виконуйте за дитину справи, за які вона особисто відповідальна;
• дозволяйте дитині діяти самостійно, експериментувати, але при цьому не забувайте, що вона повинна відповідати за наслідки своїх рішень і виправляти помилки;
• допомагайте дитині розкрити свої сильні сторони.

Говорячи про помилки та слабкі сторони дитини, важливо не робити далекосяжних висновків, не ображати її особу. Людина та її вчинок - не одне й те саме! Скажіть синові (дочці) про своє невдоволення конкретним вчинком, але не узагальнюйте вчинок до особистісного рівня, не переходьте на образу особистості дитини. Наприклад, не називайте її тупицею за двійку, за запах пива - не пророкуйте алкоголізм. Дівчинку, яку вперше ввечері помітили в компанії хлопчиків, не називайте тим словом, яким деякі люблячі мами лають в подібних випадках своїх дочок.

Намагайтеся не використовувати в спілкуванні з дитиною іронію і сарказм, не принижувати її перед іншими людьми, не розповідати іншим про її помилки. Ніколи-ніколи не переходьте на рівень особистих образ!

А тепер - дійте! Знайдіть найбільш сприятливий для вас і вашого сина (або дочки) час і обговоріть з ним те, що хвилює вас. Розкажіть про свої почуття з приводу засмутившої вас ситуації, ні в якому разі не стверджуючи, що саме таке положення речей насправді. Коли ваш співрозмовник говорить, уважно слухайте, не перебивайте, постарайтеся його зрозуміти. Головне завдання такого діалогу - знайти компромісне рішення, навчити дитину переходити на взаємоприйнятну позицію.
 

Iншi статтi роздiлу:
Правильне відношення до грошей
Чи платити дитинi грошi
Чи треба вірити в Діда Мороза
Як привчити дитину до порядку
Чи треба спати разом з дитиною