Методи виховання: батогом чи пряником

Ми всі вважаємо себе сучасними і освіченими людьми. Наука зробила великий ривок вперед. Раніше і не чули про мобільнi телефони і комп'ютери, нанотехнології та біоінженерію. Ось тільки у вихованні дітей ми застосовуємо доісторичні методи при всій упевненості в своїх сучасних поглядах на життя. Та й звідки взятися знанням про виховання, якщо ніхто цьому не вчить? Хоча ця наука - одна з найважливіших.

Всі батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими, успішними і щасливими. А глибоко в батьках ховається головний пріоритет - повний послух дітей. Найдивовижніше, що з найкращими спонуканнями ми калічимо і ламаємо найдорожчих нам людей - власних дiток. Благими намірами... Відчувається обурення тих батьків, які впевнені в своїй непогрішності! Як же ми виховуємо дітей? Нескінченне моралізаторство, крики, хтось і руку прикладає. Закиди, звинувачення, критика, маніпуляції, шантаж.

Давайте уявимо звичайну ситуацію. Син - ледар. І що ж йому говорить тато? «Я в твої роки вже ... а ти ... З тебе нічого путнього не вийде, ти погано вчишся, не займаєшся спортом...». Цей список можна продовжувати до безкінечності. І, здавалося б, батьки мають рацію. Хочуть, щоб син чи дочка добре вчилися, займалися спортом, а найважливіше, знову ж таки, слухалися батьків.

Цікаво, чи подобається самому татові, коли його дружина говорить, що він такий-сякий, грошей мало заробляє, вдома нічого не робить? Тато-чоловік відразу кинеться шукати іншу роботу, мити посуд, прибирати шкарпетки або розлютиться? Значить, з дорослим так не можна, і схема ця не працює, а тільки призведе до скандалу. А от з дитиною, будь ласка, відразу перевиховається. Критику на свою адресу послухає або запотиличник отримає і тут же почне добре вчитися. Куди ж біднiй дитині діватися? Піти не може, а в душі тільки й мріє про це. Ось і доводиться ламати себе.

У нас шкільна програма одна на всіх. І велика частина знань забувається вмить і ніколи в житті не знадобиться. А вчити чомусь треба. Як же не вчити? Так треба. Як же зрозуміти, до чого дитина прагне, як розглянути талант? Не буває нікчемних дітей, бувають нікчемні батьки, які в гонитві за оцінками забувають про більш важливі речі.

Не подобається дитинi математика, фізика, хімія. Читати любить або малює добре. Але хіба встигнеш розвиватися в улюбленій справі, якщо за трійку з математики тебе покарають. Настільки дітей задовбали, що вони самі не згадають, що б сподобалося. Велике навантаження в школі, великий обсяг завдань додому. Руки у дорослого опустяться, а тут психіка дитяча! Ось і плюнув хлопчисько на навчання, все одно все вивчити неможливо. Та й повірив, що він дурень.

Дорослі, а у вас хіба по-іншому? Накричав начальник, ви цілий день не в собі. Постійно погано з вами розмовляє, ви будете шукати нову роботу. Вас це засмучує, з вами так не можна, ви - гордi. А що, діти - не люди хіба? Або будемо вважати, подумаєш, полаяли, відчитали, тільки на користь піде? На яку користь? У школі дітей лають, з приятелями теж проблеми бувають. Додому прийдуть, а тут ми, батьки, чекаємо, щоб свою порцію образ видати.

Ось ще дивно, чому батьки вважають нормальним вдарити дитину? Прийде той же тато-вихователь на роботу, а начальник його теж - бах і ляпас, щоб краще працював! Мама з найкращих спонукань доньку критикує - зачіска в тебе погана, поведінка жахлива, взагалі ти лінива. Та ж мама знає, що з подругою так не можна. Десять разів подумає, що сказати, як би не образити. Покритикують вони своїх знайомих, як дочка, одна залишиться. А дитині діватися нікуди, терпіти доводиться. Мама, тато вважають, що потім ще спасибі скаже. За що тільки? За неповагу, за постійну критику?

Як же виховувати або як НЕ виховувати? Так, любити треба, час знаходити на дітей! Крикнути - це легко і швидко, а ось поговорити, пояснити, підхід знайти - набагато важче. Мамина подруга дзвінка чекає. Це важливіше. Тата диван і телевізор чекають. Запотиличник дав, крикнув і на диван. А діти невдячні слухатися не хочуть. Батьки намагаються дітей від помилок вберегти, на шлях істинний наставити. Усе начебто правильно. Але не хочуть діти помилок уникати і не навчаться на ВАШОМУ досвіді. У них свій досвід повинен бути, свої помилки. Ну, і потім діти - все-таки не ваші копії. Напевно, у них і своя думка є.

Ще одна заморочка батьківська - «бити» по самому хворому: ми тебе годували, одягали, лікували, життя на тебе поклали, а ти невдячний. Так це ж обов'язок батьків. І народжують вони для себе. По ідеї, радість повинні відчувати по відношенню до дитини. А виходить, діти як обов'язок або повинність. І народилися виключно для того, щоб волю і бажання батьківські виконати. Не умiсне тут i слово подяка. Якщо по любові щось робиш, подяки не чекаєш. Разом з дитиною засмучуєшся і радієш. А якщо з обов'язку, то, звичайно, без подяки важко.

На зборах батьківських прийнято на дітей скаржитися - вчитися не хочуть, за гроші іспити планують здавати, дипломи фактично купують. Ох, погані нині діти. Хто їх такими зробив? Хто платити, хабарі давати навчив? Ще більш молодші діти? Чи все-таки хороші дорослі? Хто по телевізору про секс постійно говорить, розпусту показує? У родині грубо розмовляють. У школі тероризують. З друзями не ладиться. Ну, нічого, ти ж дитина, переживеш!