Карати чи не карати дітей

Хтось карає дітей за найменшу провину, хтось не карає взагалі. Є й такі, хто не соромиться і фізичних покарань, мовляв, після ременя можна вирости хорошою людиною. Тож чи треба сварити? І якщо треба, то як, коли, а головне - навіщо?

Психологи впевнені: у кожній сім'ї повинні бути порядок і правила (обмеження, вимоги, заборони), узгоджені між батьками, вони роблять життя дитини зрозумілим і передбачуваним. В ідеалі повинна бути безконфліктна дисципліна. Але на те він і ідеал, що досягти його непросто. Тому, про покарання повинен знати кожен батько. Найголовніше правило - покарання не повинно залежати від нервового стану і втоми батька.

В ідеалі покарання повинно мати тільки одну функцію - показати дитині, що вона не права, що порушила якісь важливі кордони та правила. Покарання має бути ясним, конкретним, своєчасним і в жодному разі не принижуючим особистість. Карати варто лише тоді, коли до цього була чітка домовленість і ясність у тому, що робити не можна, і дитина знала про те, що робить проступок. У більшості покарання асоціюється з ременем. Але, крім страху, приниження і почуття моторошної несправедливості і навіть ненависті до батьків, слово «ремінь» ніяких емоцій у дітей, зазвичай, не викликає.

Бажано, щоб покарання відповідало силі проступку, тобто було адекватним, і сприймалося, як плата за порушення правил. Покарань не повинно бути багато чи вони не повинні траплятися часто, інакше дитина буде сприймати їх, як дорослу жорстокість. І вже тим більше покарання не повинні бути неусвідомленим батьківським зривом. Якщо це відбулося (бо всі ми люди і можемо зірватися), то варто попросити вибачення за неадекватну емоцію. Пам'ятайте, що дитина завжди відчуває справедливість покарання, і тільки в цьому випадку воно дійсно є для неї важливим уроком.

Ось ще кілька правил покарання:
- у жодному разі не застосовуйте фізичних покарань! Всього можна добитися словами або іншими методами. Ефект буде не миттєвим, зате діти не виростуть замкнутими і жорстокими, не стануть ображати слабкого;
- карати краще, позбавляючи доброго, ніж роблячи погане;
- ніколи не погрожуйте дитині, фрази типу «віддам дядькові міліціонеру» можуть призвести до затяжної депресії;
- лайте вчинки, а не саму дитину, навішування ярликів (безтолоч, бовдур) формує занижену самооцінку;
- «важкі» діти на перевірку виявляються більш чутливими і вразливими і потребують допомоги, а не покарання.

Виділяють чотири причини, чому діти поводяться погано:
1. Боротьба за увагу батьків.
2. Боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади та опіки.
3. Бажання помститися (батьки більше уважні до молодшого, в будинку з'явився вітчим і т.д.).
4. Втрата віри у власний успіх (неуспіхи в школі можуть привести до викликаючої поведінки вдома і т.д.). Частіше обіймайте, цілуйте свою дитину, не боячись зіпсувати, і хваліть за хороші вчинки!