Маленький тиран
У вас чудова дитина, всі рідні не можуть натішитися. Але
в один момент, непомітно для всіх, ваше янголятко раптом перетворюється на справжнього маленького
тирана, і всі члени родини виявляються у нього в рабстві. Чому з крихти виростає закінчений егоїст, який змушує всю сім'ю
танцювати під свою дудку?
Німецький психолог Ірина Прекоп у своїй книзі «Маленький тиран» виділила основні закономірності, характерні для таких дітей: властолюбні малюки дуже консервативні, вимагають виконання дій в строго визначенiй послідовності, люблять бути в центрі уваги, мають непомірні претензії. Маленькі тирани не виносять критики і зауважень. Вони не вміють чекати і тому не хочуть займатися справами, які вимагають посидючості і терпіння. Вони не люблять програвати, тому не стануть грати з вами знову, якщо один раз зазнали поразки.
Маленькі тирани не думають про інших, не звертають уваги на їхні почуття, не вміють слухати співрозмовника, тому бувають грубі і безцеремонні з оточуючими не тільки вдома, але і на дитячому майданчику, у дитячому садку. З такими дітьми, як правило, не люблять грати однолітки, на них скаржаться вихователі і вчителі, а тата, мами, бабусі й дідусі нерідко розводять руками, розписуючись у своїй безпорадності.
Чудовиськами не народжуються. Жодна сім'я від цього не застрахована, незалежно вiд того багаті ви чи бідні, повна у вас сім'я чи ні, працюєте ви цілий день чи постійно перебуваєте біля дитини. Однак є загальні ситуації, які можуть служити благодатним грунтом для розвитку дитячої тиранії.
Кожна владолюбна дитина в перші два-три роки свого життя займає привілейоване положення в сім'ї. Це може бути єдина дитина або первісток, хворий чи часто хворіючий малюк, в багатодітній сім'ї це може бути довгоочікуваний син, що народився після кiлькох дочок або навпаки. Це може бути і молодша дитина, яка в очах батьків назавжди залишається маленькою. Такі діти звикають до пильної уваги з боку дорослих i старших дiтей. Дорослі буквально приносять себе в жертву дитині, відсуваючи свої бажання і інтереси на задній план. Не дивно, що дитина приймає цю жертву і далі живе саме за цим принципом, адже про існування іншої альтернативи вона не знає.
Часто в сім'ях малюки виростають майстерними маніпуляторами, що грають на почутті провини мами чи тата. У цю пастку можуть потрапити не тільки самотні мами, а й ті батьки, які бачаться зі своїми дітьми лише у вихідні через розлучення або сильну завантаженість на роботі. Таких дорослих постійно терзає думка про те, що вони щось недодають своїй дитинi. Вони забороняють собі бути строгими з дитиною, бояться робити малюку зауваження, щоб не образити, не поранити його самолюбство. Як би там не було, цим мамам і татам важко заперечувати дитині, застосовувати по відношенню до неї дисциплінарні методи або позбавляти її пiд час покарання будь-яких задоволень.
Різні позиції батьків у питаннях виховання дітей вносять в життя малюка багато непослідовності. Батьки посилають дитині різні сигнали, коли їх позиції суперечать одна однiй. Якщо в поведінці малюка виникають проблеми, такі мами і тата схильні звинувачувати в цьому один одного, знімаючи відповідальність з себе. Жертвою таких розбіжностей стає і дитина, втрачаючи почуття захищеності, і самі батьки - адже вони не тільки власноруч руйнують авторитет один одного в очах дитини, але й дають прекрасний грунт для маніпулювання за методом «розділяй і володарюй». Дитина свідомо починає зіштовхувати батьків лобами, домагаючись у підсумку свого (адже їй досить домогтися підтримки однієї зі сторін). Згадайте, чи часто бувало у вашій родині таке, що дитина просила щось у мами і, отримавши відмову, йшла із цим же проханням до тата в надії отримати дозвіл у нього?
Жертви тиранії. Непотрібна самопожертва, помилкове відчуття провини, небажання знайти компроміс у питаннях виховання, комплекси, винесені з власного дитинства, а іноді і безмежна сліпа любов до дитини, що виправдує егоїзм, - все це благодатний грунт, на якому з невеликого вірусу розвивається серйозна
хвороба під назвою «дитяча тиранія». І як не дивно, головною її жертвою стають не стільки дорослі, які повністю перебувають у підпорядкуванні дитини, скільки вона сама. На тендітні дитячі плечі лягає важка ноша.
Постійна тривожність і страхи, які супроводжують дитину, тому що вона не відчуває твердого грунту під ногами, позбавлена чітких кордонів в таких поняттях, як «добре» і «погано», «небезпечно» і «безпечно». На нiй лежить величезна влада, справлятися з якою вона ще не в змозі, і відповідальність, яку поклали на неї батьки, розписавшись у своєму безсиллі. Такi дiти позбавлені радості дарування, почуття корисності та потрібності комусь, тому що звикли тільки вимагати і одержувати. А отже, позбавлені і щастя, адже саме слово «щастя» походить від «співучасть».
Такий малюк примхливий і наполегливий, тому часто змушений стикатися з роздратуванням дорослих і з негативним ставленням до себе з боку оточуючих. Він страждає від почуття самотності, бо з ним не люблять грати інші діти, адже малюк-тиран любить перемагати, а в іграх віддає перевагу вибирати провідні ролі і диктувати свої правила гри. Йому важко вчитися, тому що не вистачає посидючості й терпіння. Вiн часто отримуватиме травми і каліцтва, тому що в небезпечних для здоров'я ситуаціях його ніхто не може зупинити.
Що ж робити? Змінити ситуацію можна майже завжди. Але чим важча і запущенiша хвороба, тим більше волі і терпіння знадобиться батькам. Щоб привести в гармонію своє життя і життя дитини, необов'язково самим ставати тиранами, тримаючи її в їжакових рукавицях. Перше, що повинні зробити батьки, - взяти владу в свої руки, усвідомити, що їх малюк – це, перш за все, дитина - недосвідчена, імпульсивна, яка потребує захисту та піклування. Люблячі мама і тата повинні постаратися донести до дитини важливу думку: гармонія з'являється лише тоді, коли добре не тільки тобі, а й тим людям, які знаходяться поруч.
Підтримуйте один одного і ніколи не вирішуйте свої розбіжності в присутності дитини, не підривайте авторитетв очах своїх дітей. Показуйте на своєму прикладі, як ви йдете на взаємні поступки, миріться і знаходьте компроміси в спірних питаннях. Пам'ятайте: всі рішення, які ви приймаєте, продиктовані турботою про добробут не тільки малюка, але і всієї сім'ї. Тому ви маєте повне право наполягти на своєму, навіть якщо дитина буде відчайдушно опиратися вашого рішення.
Якщо ви страждаєте від відчуття провини, тому що багато працюєте, візьміть за правило телефонувати дитині в робочий час, щоб просто поговорити з нею (не для того, щоб дізнатися, чи зробила уроки), залишайте їй листівки і невеликі сувенірчики, зроблені своїми руками (складене орігамі, смішний автопортрет, намальований власноручно). Увечері читайте книги, розповідайте частіше про те, що ви робите на своїй роботі. А у вихідні водiть не тiльки в магазин іграшок, а в парк, щоб повісити годівницю для птахів або зібрати колекцію химерних камінчиків і гілочок.
Вивчайте співчуття дитини, з готовністю відгукуйтеся на будь-яке її бажання ділитися. У дитинстві, отримуючи цукерки, малюк ще пригощає маму і тата. Але якщо рідні зніяковіло відсувають дитячу ручку, мовляв, їж сам, тобі треба рости, тобі потрібні вітаміни, вони мимоволі позбавляють свого малюка можливості випробувати радість дарування. Нехай ваша дитина засвоїть: дбати про інших і ділитися не тільки цукерками, а й любов'ю, увагою - це і є щастя. Якщо вона не отримає цей навик, поки мала, то спроби проявити турботу про інших робитиме з часом все рідше. І залишиться лише одне - проявляти турботу про себе.