Всi статтi роздiлу

Образи на батькiв

Суть наших образ, що прийшли з дитинства, можна звести до одного: батьки любили нас не так, як ми того хотіли. Скільки б не було нам років, сердячись на батьків, ми, як і раніше, залишаємося дітьми. Стати по-справжньому дорослою, вільною людиною можна, лише зрозумівши і прийнявши: ідеальних батьків не існує.

Практично нікому з батьків не вдається уникнути докорів своєї дитини. Відома історія пацієнтки, яка запитала Зигмунда Фрейда про те, як стати хорошою матір'ю. «Що б ви не робили, все одно вийде погано», - відповів зсновники психоаналізу. До такого песимістичного прогнозу можна поставитися з іронією, але все ж доводиться визнати: у його словах є частка істини.

Солодкі образи. Тема відносин з батьками зачіпає багатьох з нас. Іноді до такої міри, що ми прагнемо перекласти на батьківські плечі відповідальність за всі наші промахи і невдачі, пояснюючи їх неправильним дитинством і насолоджуючись власними стражданнями. У кабінети психологів приходить безліч клієнтів за 30, які так і залишилися в дитячiй залежності від батьків, зберегли з ними надто тісний зв'язок, і тепер обсипають їх докорами, звинувачуючи в черствості і відсутності уваги до себе.

Джерелом страждання може бути як нестача батьківської любові, так і її надлишок. Не важливо, оточують дитину надмірною турботою чи, навпаки, дошкуляють строгостями, - від цього у неї залишаються глибокі внутрішні шрами. І вони породжують в душі озлобленість, гіркоту, а іноді й ненависть. Мова навіть не йде про такі крайнощі, як жорстоке поводження, насильство. Ляпас в недобру хвилину, образливі слова, ревнощі до улюбленця-брата чи сестри - усі ці давні спогади продовжують ранити нас.

Що ми ставимо в докір своїм батькам? Практично все підряд, починаючи з найпростіших сварок. Звідки ж у нас береться така потреба знову і знову розповідати про це, переживати і мучитися? Можливість відчути себе жертвою здатна доставити своєрідне задоволення. При цьому пережите страждання стає єдиним смислом існування людини. Зрештою, вона звикає до такого стану і це починає подобатися.

Одним не вистачає проникливості, щоб зрозуміти: я весь час закохуюся не в тих, тому що незмінно вибираю того чи ту, хто сподобався б мамі (або, навпаки, не сподобався б татові). Інші витрачають сили на скарги і переживання, хоча кожному з нас потрібно лише одне: зайнятися, нарешті, своїм життям - життям дорослої людини.

Навчитися з цим жити. «Важливо не те, що з нами роблять. Важливо, що ми самі робимо з тим, що зробили з нами», - стверджував письменник і філософ-екзистенціаліст Жан-Поль Сартр. І це дуже близько до істини. Деякі види психотерапії можна критикувати за те, що вони налаштовують нас на повернення в дитинство, на тривалі і докладні спогади про ті образи, що завдали нам тоді. Але сенс в тому, що, повернувши нас на деякий час в дитячі роки, терапія допомагає побачити мучившу нас (як і раніше болісну) ситуацію іншим поглядом - дорослої людини.

Деякі люди згадують лише неприємні епізоди власного дитинства. Типова фраза: «Мама завжди мене змушувала робити те, чого мені не хотілося». Але в психотерапії може виникнути ситуація, коли людина побачить свою матір з боку і отримає шанс зрозуміти, що своєю поведінкою вона виявляла, як могла, свою турботу і любов. Примушувала сина або дочку не тому, що цього хотіла, а просто вірячи, що їм так буде краще.

Щоб прийняти своїх батьків, потрібно попрощатися з дитячою мрією про них ідеальних, точно так само, як мати і батько одного разу розлучаються з мрією про ідеальну дитину. Прийняти, що вони недосконалі, значить зайняти своє місце в низці поколінь, в генеалогічному дереві, де, звичайно, повно недоліків, де сотні предків робили що могли і як уміли зі своїми власними стражданнями та образами.

Подорослішати - це навчитися жити з ними - такими, як вони є. Приймаючи недоліки своїх батьків, людина досягає зрілості, звільняється від своєї первинної залежності від них. І, хоча обірвати ці перші зв'язку деколи буває боляче і непросто, зробити це треба: адже залишитися в емоційному дитинстві - означає жити у вічній залежності від батьківського погляду на наше життя. Він здатний наздогнати нас через будь-які відстані. Досить вашій мамі, скажімо, по телефону розкритикувати ім'я, яке ви обрали для своєї дитини, і ви вже розплачетеся.

Одного разу зрозумівши, як писала знаменитий французький психоаналітик Франсуаза Дольто, що все це через них, але не з їхньої вини, ми зможемо звільнитися від образи. На жаль, жодна школа в світі не вчить ремеслу батьківства. Яким саме батьком чи матір'ю стає кожен з нас, залежить від тих відносин, які ми самі підтримували з власними батьками. І так з покоління в покоління. Коли прийде час, у цьому генеалогічному ланцюжку займуть своє місце і наші діти вже зі своїми претензіями, які нам належить прийняти і порадіти тому, що ми дали їм можливість мати власне судження і свободу його відстоювати. А це вже немало.
 

Iншi статтi роздiлу:
Дiти i пияцтво
Друзі вашої дитини
Якщо дiти воюють мiж собою
Неправильна поведінка пiдлiтка
Другий малюк у сiм'ї