Всi статтi роздiлу

Підліткові проблеми

Підліткові проблеми включають в себе несподівані і різкі перепади настрою без достатніх на те причин, підвищену увагу до своєї зовнішності, до оцінки своєї особистості іншими людьми. В той же час самовпевненість і безапеляційність, сентиментальність і дивовижну черствість по відношенню до близьких, сором'язливість і розв'язність (в основному, показну, на публіку), появу кумирів і боротьбу з авторитетами, ну і класичну дилему: бути як всі чи виділитися з натовпу.

З дитиною стало неможливо розмовляти! Що б ви не сказали своєму синові або дочці, він (вона) неодмінно займає позицію самозахисту і тотального самовиправдання в розмовах про особливості власної поведінки. Нормою раптом стає знижений настрій, негативізм, надмірно критичне ставлення до звичних речей, подій, сімейних традицій. Нерідко ми натрапляємо на безглузду, невмотивовану агресивність і запальність сина чи доньки. Ще вчора така поступлива дитина наполягає на бажанні завжди і скрізь робити по-своєму, прагне відгородитися від батьків, показати, якi чужі їй їх захоплення і погляди аж до прагнення жити окремо або виїхати вчитися в інше місто. Крайнім варіантом є втеча з дому та бродяжництво, коли вони обумовлені бажанням пожити на волі.

При цьому і прогули, і втечi мають на увазі не тільки позбавлення від труднощів, а й привернення до себе уваги (про це говорить той факт, що, втікши, підлітки часто тримаються недалеко від будинку, намагаються потрапити на очі знайомим чи прямують туди, де, сподіваються, їх будуть шукати). З тією ж метою (повернути втрачену увагу) підлітками може використовуватися навмисне бравування алкоголізацією, зухвала поведінка в громадських місцях тощо. Всі ці демонстрації через вчинки немов говорять: «Ну, зверніть ж на мене увагу! Не бачили мене, поки я був хорошим, тоді я буду поганим, тільки зауважте мене - інакше я пропаду!»

Бажання відокремитися, частково, природний етап, через який проходить підліток, і називається він «реакція емансипації». Проте характерно, що неприйняття дорослих і прагнення до сепарації у підлітка тим сильніше, чим більше ми опікуємо його і позбавляємо самостійності в рішеннях і вчинках, чим сильніше дріб'язковий контроль з боку дорослих, чим більше ми грішимо ставленням до підлітка, як до малої дитини, чим більшi претензії до нього пред'являємо - вимагаємо відмінного навчання, досягнень у спорті і т.д.

Що ж робити? По-перше, спільно з підлітком виробити саме для вашої родини коло рішень, які він може приймати самостійно (що вдягнути, кого запросити на день народження); коло рішень, прийнятих спільно (чи їхати на екскурсію з друзями в інше місто; де вчитися ); і відокремити моменти, рішення по яких приймаються тільки дорослими (розподіл сімейного бюджету, місце проживання сім'ї тощо).

Пам'ятайте, тут головне - два моменти:
1) послідовність і обов'язковість до виконання (а не так, що сьогодні - як домовилися, а завтра - як скаже тато, бо він не в дусі);
2) коло самостійно прийнятих рішень з часом розширюється (те, що не по плечу 12-річному, 15-річний цілком подужає).

По-друге, запам'ятати магічну формулу подачі інформації один одному: оперуємо «я-повідомленнями» замість «ти-повідомленнями». Всі ми маємо право на почуття, у тому числі і негативні: якщо дитина щось витворила, ми не можемо (і не повинні!) з милою посмішкою і олімпійським спокоєм говорити «чим би дитя не тішилося». Інша справа, як донести свої емоції і слова так, щоб досягти бажаного результату, а не прямо протилежного.

Відчуйте різницю між висловами: «Ти просто мерзотник, тебе чекає колонія після всього, що ти накоїв, ти завжди як навмисне робиш тільки гидоти!» i «Я в жаху від такої поведінки, дуже сильно засмучена, для мене неприйнятні такі вчинки». Напруження емоцій те ж, а чується по-іншому, тому що в другому випадку мати говорить про свої почуття, а не про особу сина або дочки. Крім того, немає узагальнень, які спотворюють істину до невпізнання («ти сьогодні запізнився» звучить набагато справедливіше, ніж «ти вічно запізнюєшся!").

Проблема: дитина зовсім перестала вчитися, їй нічого не треба, зледащіла і втратила інтерес до всього на світі! Часто підлітковий вік підносить сюрпризи на кшталт втрати інтересу до навчання, спорту і захопленнь, що раніше доставляли задоволення і були істотною частиною життя підлітка, підвищену скритність, прагнення усамітнитися, відсторонення від участі в житті сім'ї та суспільства (навчального, спортивного, дружнього колективу).

Як же на це реагувати? По-перше, приймемо як даність, що у підлітка відбувається переоцінка цінностей. У початковій школі хлопчику подобалася музика, а в шостому класі він зрозумів, що є на світі ще багато цікавого: історія, географія, фізика з хімією. І кар'єра піаніста його більше не приваблює - до жаху мами. У віці 10 років дівчинці подобалося ходити в художню школу, а в 13-14 вона розуміє, що у великому життi художником вона не буде, і малювання залишиться хіба що в якості хобі. Звідси прагнення кинути і не займатися марною справою, супроводжуване батьківськими криками: «Адже стільки років на це витрачено!». Обговоріть з підлітком, як він бачить своє майбутнє, ким би він хотів стати і чому, що саме йому треба для досягнення мети (які предмети, які зусилля). Так і вам, і йому буде зрозуміліше, на що варто витрачати сили і час.

Не будемо забувати, що дорослішання організму - енергоємний процес. Ще вчора дитяче тіло підлітка за короткий період (пару років) зазнає колосальних змін на рівні фізіології, тому не дивно, що він втомлюється і фізично, і душевно. Йому потрібен час, щоб освоїти, перетравити весь обсяг інформації, що на нього звалився. Тому він мріє, фантазує, будує плани, виробляє свої філософські концепції, тобто робить все те, що ми, батьки, ємко уміщає у фразу: «лежить на дивані і плює в стелю». Тим більше, що зовні це так і виглядає. Ставтеся з розумінням до того факту, що підліткові необхідний якийсь час на те, щоб полінуватися. А заодно придивіться до себе, чи немає і у вас шкідливої звички лежачи на дивані задумливо дивитися в мерехтливий телевізор.
 

Iншi статтi роздiлу:
Особисте життя пiдлiтка
Коли дитина щось вкрала
Як боротися з безпорядком
Здiбностi i доля
Чому дитина не любить маму