Всi статтi роздiлу

Занадто слухняна дитина

Часто доводиться чути скарги батьків на те, що дитина надто рухлива і неслухняна. Iншi батьки, навпаки, сумують, що дитина тиха і слухняна. І, правда, хто б не хотів мати слухняну, спокійну, виховану, загалом, безпроблемну дитину? Але чи завжди це добре - занадто слухняна дитина? Психологи впевнені: незважаючи на те, що з «правильною» дитиною дуже зручно, повний послух таїть в собі небезпеку.

Небезпека 1. «А мені воно треба?»
Така дитина дійсно безпроблемна; її поведінкою дуже легко керувати. Щоправда, це стосується, в основному, заборон, які вона і не думає порушувати. Спочатку не засовує пальці в розетку, потім не смикає кота за хвіст, не бігає по вулиці. Але, й навіть не намагається пізнати інші сторони життя, від яких оберігають батьки. Проблеми починаються пізніше, коли вона трохи підросте. «Піди познайомся з дітками!» - підштовхує мама насупленого сина на дитячому майданчику. «А воно мені треба?" - думає розсудливий тихоня».

Зараз батьки начитані і підковані: вони в курсі, коли малюк повинен сісти, піти, заговорити, і дуже уважно стежать за цим. Трохи пізніше активно розвивають інтелектуальну сферу, починаючи вивчати з малюком іноземну мову, тільки-но він розлучиться з підгузками. Сумно, що дуже часто батьки забувають про розвиток емоційно-вольової сфери, а вона ж відповідає за вищу потребу людини - потребу в розвитку. І якщо її придушити, найголовнішим в психіці людини стає інстинкт самозбереження. І не більше!

Що робити? Дозволяти дитині бігати й стрибати, сунути свій ніс, куди заманеться, набивати перші гулі, загалом, активно пізнавати світ! Навіть якщо страшно, навіть якщо дуже хочеться, щоб вона сиділа там, де сказано. Ми ж не хочемо, щоб завдяки нам дитина перетворилася на малолітнього дідка, якому нічого не цікаво і нічого не потрібно. Психологи відзначають: людина з пригніченими емоціями і волею, швидше за все, виросте примітивною (тому що потреба в розвитку паралізована) і черствим (бо співпереживати, значить, iти проти інстинкту самозбереження). Ось це насправді страшно, а зовсім не те, що дитина впаде, вдариться, засмутиться.

Небезпека 2. Злитися недобре!
Правильні діти дуже часто потребують професійної допомоги психолога. Як і батьки, що виховали надто слухняну дитину. В цій ситуації саме час замислитися, якою ми бачимо свою дитину? Хочемо виростити з неї просто виховану і хорошу або нам важливо, щоб вона була здорова, успішна, щаслива, вміла пристосовуватися до різних життєвих ситуацій? В тому числі і справлятися зі своїми власними емоціями: як дозволеними, так і забороненими. Адже те, що людина може опинитися в ситуації, що викликає в нього негативні емоції, природно. Звичайно, висловити їх можна по-різному: у формі фізичної розправи з кривдником (вдарити), у формі словесної агресії (сказати щось образливе), в перенесенні злості на неживі предмети (побити подушку, розірвати газету). Головне, щоб вони виражалися!

В правильної дитини з цим часто проблеми, вона забороняє собі злитися («так негарно, недобре!"). В результаті негатив накопичується і звертається проти свого власника. З'являється внутрішня агресія, яка, в першу чергу, послаблює здоров'я дитини. Занадто слухняні діти, як правило, часто хворіють, в них ослаблений імунітет. Відхід у хворобу, в цьому випадку, є самопокаранням за «погані» думки і почуття. Інший варіант розвитку подій - раптовий, дуже несподіваний нервовий зрив, коли кількість емоцій перевищила допустимі для дитини межі.

Що робити? Розповісти дитині, що всі люди (в тому числі і батьки, і вона сама) мають право на негативні емоції. Навчити її адекватно виражати негатив (ту ж подушку побити!), долати злість, образу, не віддавати всім цим дрібним капостям занадто багато душевних сил. І самим дозволяти собі бути різними: виражати гнів, образу, роздратування, втому. Без принижень, образ, фізичних покарань - дорослим це під силу! А дитина, спостерігаючи, переймає форму прояву емоцій і вчиться справлятися з ними.

Небезпека 3. «А раптом вони мене розлюблять?»
Психологи вважають, що слухняність з часом часто виливається в пасивність, яка, в свою чергу, в невміння влаштуватися в житті. Але хто формує в дитини такий характер? Хіба не батьки і школа? Якщо запитати, кого бажає бачити в класі педагог - активного розумника або тихого хорошиста, який з неба зірок не хапає, але такий зручний, вибір, як правило, буде на користь останнього. Батьки теж прагнуть виховати слухняного, і дитина так звикає до того, що потрібно реалізовувати мрії і бажання батьків, що своїх бажань в неї немає зовсім! В боротьбі за любов батьків та інших значимих для неї людей дитина втрачає своє «я», відмовляється від своїх бажань і починає хотіти того, чого хочуть від нього оточуючі. Ми хочемо п'ятірок - вона старанно вчиться, хочемо, щоб не було шуму, - сидить тихо. Як часто можна почути від роздратованої мами: «Мене не цікавить твоє бажання! Роби так, як я сказала!»

Ми тиснемо авторитетом, ми спекулюємо любов'ю: «От будеш вчитися на відмінно, тоді й будеш улюбленим! Я люблю хороших хлопчиків (дівчаток)». Адже найперше, найголовніше, чого потребує дитина, - це любов батьків. І якщо ми не даємо їй безумовної любові (як радять психологи), вона готова цю любов купити, заслужити, завоювати. Нехай навіть на шкоду собі, своїм бажанням, свому життю в цілому. Хоча суспільство сьогодні, на відміну від радянського минулого, що формувало з малих років ідеальний типаж слухняного гвинтика великої системи, вимагає героя зовсім іншого формату - в ціні активність, лідерські якості, вміння самостійно приймати рішення і навіть ризикувати. Звичайно, в такій ситуації тихий хорошист цілком може виявитися за бортом.

Що робити? Переконуйте дитину, що ви любите її просто за те, що вона є (адже це насправді так!), що не розлюбите, якщо вона зробить щось погане. Дозвольте їй іноді бути поганою. Намагайтеся давати більше свободи (насамперед, свободи вибору), пропонуйте самiй думати над вирішенням якоїсь проблеми, але не залишайте з нею один на один. Батьки допоможуть, - це чудово. Але дитина повинна усвідомлювати: «Батьки не зроблять це за мене». Привчайте сина чи доньку до самостійного плавання. Дитина, що у всьому погоджується з батьками, або прикидається, або просто зовсім не хоче думати і відчувати сама. Навряд чи про таке мріють розсудливi батьки.

Віддалені наслідки зайвого слухняності. Надалі «правильна» дитина може легко стати об'єктом маніпуляції чужої волі. Такiй дитинi часто важко завоювати увагу і любов оточуючих, тому що в неї відсутня своя точка зору, свій погляд на світ. Послух - пряма дорога до різного роду залежностей (адже нерідко сутність послуху - це залежність від батьківської думки та емоцій). З часом вона слабшає, але потреба в ній зберігається. А новий об'єкт може бути зовсім вже «неправильним»: підозріла секта, алкоголь.

Вибираючи супутника життя, дорослі слухняні діти схильні шукати нового «господаря», який вирішить всі їхні проблеми. Жінка, знайшовши «поводиря», готова боротися за родину до останнього, терпіти будь-яке хамство, лише б не залишитися самій. Чоловік може стати або нахлібником, або просто егоїстом, якому не важливі інтереси близьких, тому що в дитинстві вже наслухався.