Як розвивається дитяча агресивність

Батьками бути непросто: потрібно і забезпечувати повноцінний розвиток дитини і тримати чіткий виховний курс, встигаяючи стежити за всім. Нерідко виходить, що, в підсумку, від них вислизає щось дійсно важливе. А зрозуміти це можна лише постфактум, виявивши поведінкові порушення або психологічні проблеми. Так розвивається і дитяча агресивність. У якийсь момент мама раптом помічає, що на її сина щодня скаржаться педагоги і батьки сусідських дітей, різномаста дворова живність розбігається, ледве углядівши свого мучителя на горизонті, а квартира завалена потрапившими під гарячу руку зламаними іграшками. Чому ж вихований і життєрадісний малюк перетворюється в некерованого забіяку? В чому причини дитячої агресивності, i якi iснують способи виправити ситуацію?

Що потрібно знати про дитячу агресію. Почнемо з того, що агресія не є чимось чужорідним для нашої психіки. Навпаки, це природний спосіб людини проявити свої негативні емоції, зокрема, гнів. Також агресивна поведінка інстинктивно включається, коли ми в небезпеці і виникає необхідність захисту. Причому, проявляти агресію людина може як відносно живого, так і неживого об'єкта.

Практично кожна мама в своєму житті стикалася з агресивною поведінкою дитини. І часто це викликає розгубленість або паніку батьків. Занадто хвилюватися не варто: агресивна поведінка в деяких ситуаціях абсолютно нормальна. Емоції, які стоять за нею, необхідно відпустити - гнів, злість, роздратування, страх або образу дитина вихлюпує в активнiй агресивнiй дії. З іншого боку, вона повинна з часом навчитися соціально прийнятним способам переживанню сильних негативних почуттів, так що працювати над агресивною поведінкою все-таки доведеться.

У деяких випадках агресія може виступати своєрідним тривожним дзвінком для батьків, адже неадекватна поведінка може бути несвідомим криком душі, єдиною можливістю привернути увагу до якоїсь проблеми. Почати краще з простого спостереження: коли і за яких обставин виникають спалахи агресії? Як вони протікають? Швидше за все, через якийсь час ви помітите якусь закономірність у поведінці. Спробуйте проаналізувати, що відбувається і визначити, які причини штовхають на агресію.

Сімейна обстановка. Однією з найпоширеніших причин дитячої агресії залишаються різні порушення емоційних внутрішньосімейних зв'язків. Адже з самого народження дитина повністю залежить від батьків, і не тільки фізично, а й емоційно. Найважливішими умовами гармонійного розвитку та стабільного психологічного стану є безумовна любов батьків, почуття довіри і безпеки, що вселяється маляті його мамою і татом. На жаль, батьки часто неусвідомлено порушують ці умови, завдаючи психіці дитини серйозної шкоди. Тут можуть зіграти роль і непослідовність в системі заохочень і покарань, і невиконання своїх обіцянок. Нерідко батьки просто зриваються на дітях: адже після робочого дня буває так важко приділити стільки уваги, скільки треба.

Всі ми схильні до перепадів настрою, які часом повністю обумовлюють нашу поведінку. А це є справжньою катастрофою для дитини, повністю дестабілізуючою маленький, замкнутий на батьках світ. Також гнів викличе некоректна критика. А як часто мами люблять робити образливі зауваження своїм дітям не вчасно і в самому невідповідному місці! Уявіть, як у такому випадку повів би себе дорослий? Але ж у дитини вже є цілком сформоване почуття власної гідності. Не можна забувати і про приклад, який ми транслюємо своїм дітям. Як ми самі виявляємо гнів, чи володіємо конструктивними способами вираження власних негативних почуттів?

Особистісні та соціальні фактори. Класичну психологію особистості ще ніхто не відміняв. У малюка, навіть у самому ніжному віці, вже можна побачити індивідуальні риси, характер і темперамент. Маленький холерик буде висловлювати свої протести бурхливо і скандально, в той час, як сангвінік буде шукати можливість домовитися. Не варто забувати і про гіперактивність, властиву багатьом дітям. Енергія, що вирує всередині непосиди, повинна обов'язково знаходити вихід і застосування в зовнішньому світі. Але часто енергійна дитина наштовхується на заборони й обмеження і просто не має можливості розтратити запас сил. В результаті - внутрішній дискомфорт, злість на незрозумілі і безглузді, на її думку, обмеження. Все це знову буде штовхати дитини на агресивні виплески.

Також важливий і віковий фактор. Є певні кризові періоди в розвитку, коли спалахів агресії просто не уникнути - так як в них, у тому числі, може виявлятися становлення самостійності. Традиційно такими критичними рубежами є вік трьох, семи і дванадцяти-чотирнадцяти років. І, звичайно, агресія в півтора року і в десять років буде мати зовсім різні причини і способи вираження.

Серед внутрішніх, прихованих чинників агресивної поведінки часто виділяють нездатність дитини впоратися з певними почуттями, викликаними не зовнішніми подразниками, а внутрішнім станом в цілому. Тут можна виділити почуття недовіри до світу (тривога, очікування біди, хвороблива реакція на незнайомих людей і нові ситуації, страх замість цікавості) і, як наслідок, бажання захиститися природним чином: проявивши агресію по відношенню до оточуючих. У дітей старшого віку свою роль у формуванні агресивної поведінки може зіграти невдоволення собою, занижена самооцінка. Виною цьому можуть бути занадто високі вимоги, що пред'являються до дитини, або ситуативний неуспіх.

У соціальному плані агресія, як найбільш древня схема поведінки, приваблює своєю простотою і ефективністю. У дитячому співтоваристві за допомогою грубих дій досить легко можна отримати бажане. Бачачи цей ситуативний успіх забіяк, багато дітей починають несвідомо наслідувати агресивну лінію поведінки, визначивши її для себе, як приводячу до успіху найкоротшим шляхом. В ієрархічних спільнотах, що складаються з дітей старшого віку, агресія стає чи не єдиним способом завоювати авторитет у інших дітей і зайняти лідерські позиції.