Які фрази не можна говорити дитині

Виховуючи дітей, даючи їм поради, батьки передають приховані послання, які крім нашої волі можуть вселити в дітей невпевненість, почуття провини, страх.

«Давай швидше!» - говоримо ми. А дитина "читає" це послання так: «Ти для мене не важлива. Тобі доведеться поступитися своїми бажаннями заради моїх».

Вперше ця вимога звучить, коли дитина йде в школу або дитячий садок. Поступово з зовнішнього стимулу ця вимога трансформується в нав'язливу ідею. Відчуваючи гніт постійного поспіху, дитина перебуває в напрузі, страждають увагу і самооцінка (особливо якщо вона повільна від природи).

Вихід: фахівці радять при спілкуванні з дітьми використовувати фрази типу: «У мене є 15 хвилин. Скільки часу на збори потрібно тобі?». Так дитина поступово вчиться контролювати свій час, адже для багатьох малюків немає ніякої різниці між п'ятьма хвилинами і годиною, для них це абстрактні поняття!

"Не будь жадібним! Поступися!"- говоримо ми. А дитина чує: «Бажання інших людей важливішi, ніж твої, якщо не будеш з ними рахуватися, то ти погана».

З дитинства враховуючи інтереси інших, ми вчимося налагоджувати відносини з оточуючими. Проблеми починаються, коли людина діє всупереч власним бажанням, не може сказати «ні», постійно дає більше, ніж отримує, і все через несвідомий страх бути відкинутою, нелюбимою. Якщо ж вона щось робить для себе, то потім відчуває почуття провини. Цим часто користуються інші люди. Або сама людина починає шантажувати оточуючих: «Я все для тебе роблю, а ти...» У результаті ми отримуємо зворотний ефект - нас недолюблюють, ігнорують, не приймають всерйоз.

Вихід: психологи радять усвідомити, що в кожної людини є право відстоювати свої інтереси і бажання, відповідати відмовою на прохання. Та й ваше почуття власної гідності швидше викличе повагу оточуючих, ніж безрозсудне самозречення. А дитину навчіть мінятися іграшками, знаходити компроміс, щоб ніхто не відчував себе скривдженим.

«Ти можеш зробити краще! Подивися, як добре він/вона це робить!» - говоримо ми. А дитина відчуває, що вона гірша за інших.

Часто чуючи цю фразу, ми врешті-решт самі починаємо вірити, що ніколи нічого не робимо досить добре. Страх все зіпсувати змушує людину відкладати справи «на потім», кидати їх на півдорозі або взагалі ні за що не братися. Іноді підсвідомо людина прагне до провалу, щоб показати: краще вона не може. Якщо ж досягнення очевидні, знецінює їх, приписуючи іншим людям.

Вихід: переконуйте дітей, що ви любите їх такими, якими вони є. Фрази «Ти впораєшся, спробуй ще. Якщо хочеш, я можу допомогти», в яких відчувається ваша підтримка, підстебнуть їх до нових звершень набагато ефективніше постійних невтішних порівнянь з оточуючими.

«Потрібно бути сильним. Хлопчики не повинні плакати. Дівчинка повинна бути слухняною», - говоримо ми. А для дитини ці слова означають: «Не виражай своїх емоцій. Чоловік не має права на почуття. Жінка - завжди жертва».

Намагаючись завжди бути сильними, ми ризикуємо прийти до емоційної бідності, черствості, цинізму, звикнути агресивно «пригнічувати» будь-яку ситуацію. Або, навпаки, звикнувши у всьому покладатися на свої сили, людина картає себе за те, що щось трапилося з близькими, що вона не огородила їх від небезпеки, не запобігла біди. Однак придушувані почуття все одно прорвуться назовні у вигляді нездужання, нервового зриву, залежності від алкоголю.

Вихід: щоб цього не сталося, важливо навчитися говорити про те, що ми відчуваємо. Тим самим ми будемо викликати у оточуючих набагато більше симпатії і поваги, адже для того, щоб визнавати власні слабкості, потрібна справжня внутрішня сила. А дитині треба говорити так: «Ти засмутилася. Ти маєш право це переживати».

р160*600