Формування особистості дитини з ДЦП

Кожна сім'я, якій довелося зіткнутися з таким діагнозом, як ДЦП, прагне отримувати максимум інформації, що стосується даної проблеми. Батьки вивчають всі останні новинки в галузі фармакології, новітні дослідження хвороби, нових фахівців. Але у всьому цьому втрачається дуже важливий аспект, який може стати вирішальним для лікування.

У гонитві за інформацією батьки забувають про внутрішній світ дитини. Адже глянувши на хворобу її очима, можна краще зрозуміти, а відповідно і надати кращу допомогу. Формування особистості дитини, хворої на ДЦП, підкоряється двом факторам:
- біологічним особливостям, які пов'язані з характером захворювання;
- соціальним умовам - впливу на дитину сім'ї та педагогів.

Таким чином, стає зрозуміло, що особистість дітей з ДЦП формується як під впливом хвороби (обмеження рухової активності, поганий розвиток мови), так і під впливом ставлення до неї оточуючих, зокрема сім'ї. Батькам же важливо знати характерні особливості емоційного і особистісного розвитку дітей з ДЦП, щоб сформувати правильну тактику поведінки і виховання.

ДЦП у дітей супроводжується психічним інфантилізмом - незрілістю емоційно-вольової сфери особистості. При цьому дитина в своїй поведінці керується емоцією задоволення, такі діти егоцентричні, з дитячою поведінкою навіть у старшому шкільному віці. Їх приваблюють ігри, вони легко піддаються навіюванню і не здатні до вольових зусиль над собою. Це все також супроводжується руховою розторможенiстю, емоційною нестабільністю, швидкою стомлюваністю. Будь-якi емоційно-вольові порушення можуть проявляти себе по-різному. Діти можуть як збуджується, так і бути повністю пасивними.

ДЦП у дітей часто супроводжується розладом сну, підвищеною вразливістю з переважанням негативних емоцій, підвищеною стомлюваністю, слабкою вольовою активністю. Ці всі фактори дуже важливо враховувати при спілкуванні і заняттях з дитиною. До речі, слабкість волі безпосередньо пов'язана з особливостями виховання. Адже досить часто в сім'ях можна спостерігати таку картину.

Вся увага родичів звернена на хворобу. При цьому вони надмірно хвилюються про те, що дитина може впасти або поранитися, обмежують самостійність на кожному кроці. Дитина швидко звикає до такого відношення. Разом з підвищеною чутливістю (а вона дуже гостро сприймає емоції батьків, серед яких, як правило, переважає тривожність і зневіра) це все призводить до того, що дитина росте безініціативною, боязкою, невпевненою у своїх силах.

Разом з тим, дуже яскраво проявляється психічний інфантилізм з яскраво вираженим егоцентризмом і прагненням маніпулювати людьми за допомогою своєї хвороби. Але цього всього можна уникнути, якщо позбутися надмірної опіки і поселити вдома позитивний психологічний мікроклімат. Необхідно стимулювати і заохочувати самостійність дитини в межах можливого, намагатися сформувати у неї адекватну самооцінку і переконати в тому, що бути іншою аж ніяк не означає бути гіршою.

р160*600