Діти з синдромом Дауна

Синдром Дауна - одна з тих хвороб, які відкладають відбиток на все подальше життя людини. Першим цей синдром вивчив і описав в 1866-му році Джон Ленгдон Даун. Майже через століття (у 1959-му) вчений із Франції Лежен довів, що причина захворювання криється в генах, а саме - в наявності однієї зайвої (47-ї) хромосоми в клітці ДНК. Усього одна маленька частинка здатна привести до розвитку такого страшного синдрому. Чому так відбувається - не зрозуміло досі.

Діти з синдромом Дауна народжуються з імовірністю один випадок на 600-1000. Причому, немає ніякої різниці, до якого соціального статусу, рівня доходів належить сім'я, яке місце проживання батьків і т. д. З віком ймовірність народження хворої дитини зростає, особливо після 35-ти років. Але більшість мам, які народили дітей-даунів, набагато молодшi.

Наявність патології видно відразу після народження. Характерні риси дітей з синдромом Дауна побачити неважко. Це, як правило, підняті куточки очей, більш пласке обличчя, ніж у звичайної дитини; язик відрізняється великим розміром, а ротова порожнина - меншим. Звідси - звичка дитини висовувати язик, від якої батькам слід відучувати. Долоні трохи ширшi, а вага і зріст народженої дитини нижче норми.

М'язи відрізняються підвищеною млявістю, проте ця гіпотонія у міру дорослішання проходить. Та сама 47-а хромосома негативно впливає на здоров'я і мислення людини. Ряд патологій, які частіше спостерігається у людей з синдромом: пороки серця, недоліки зорового, слухового сприймання, порушення роботи щитовидної залози та інше.

Яка реакція батьків на діагноз синдром Дауна? Звичайно ж, спочатку це шок. Навряд чи можна знайти сім'ю, в якій до народження дитини-інваліда поставилися б спокійно, приймаючи все, як є. І це цілком природно, що батьки впадають у відчай, лякаються і не знають, що далі робити. Деякий час вони не погоджуються вірити і приймати той факт, що дитина - з синдромом Дауна. Багато хто навіть не хоче наближатися до малюка, доторкатися до нього.

Але все ж, проходить якийсь час і батьки справляються зі своєю невпевненістю, страхом і наближаються до малюка, починають його розглядати, брати на руки, контактувати з ним. І ось вже досить скоро вони приходять до думки, що їх крихітка не так сильно відрізняється від звичайних дітей. Так, у нього є деякі відхилення, але, насамперед, це частинка їх самих, їх дитина, яку вони так довго чекали.

А далі треба вчитися жити і ростити дитину, приймаючи такою, якою вона є. І чим менше батьки будуть акцентувати увагу на хворобi свого малюка, тим повноцінніше і цікавіше буде його життя. Iснує спеціальний закон, що визначає право дітей з синдромом Дауна навчатися у звичайних садках і школах. Це дає можливість хворим дітям здобувати навички спілкування з однолітками, знаходити друзів, таким чином, відчуваючи себе рівноправним членом суспільства.

р160*600